25 липня 1687 року Івана Мазепу обрали гетьманом Лівобережної України та Війська Запорізького

Мазепа походив із православної шляхти, однак виховувався при дворі короля Яна Казимира. Його батько був сподвижником Хмельницького, виступив проти Переяславських угод з Москвою і потім діяв разом з гетьманом Виговським, які уклали з поляками Гадяцьку унію. З початком гетьманства, Іван здійснив чималий внесок в економічно-культурний розвиток Лівобережжя. 

І як би Московські пропагандисти та ручні історики не намагалися змалювати Мазепу зрадником - гетьман, укладаючи союз з Карлом XII, виконав політичний заповіт Хмельницького, що перед смертю шукав допомоги шведів. Мазепа захищав свою країну від небезпеки, що загрожувала їй з боку імперського монстра.

Гетьман добре знав звичку Російської імперії, що послідовно пригнічувала Україну та козацтво. Він добре пам'ятав, як в 1706 році на будівництві фортечних укріплень в Києві петровські офіцери нещадно били, виснажених від непосильної праці, козаків і різали їм вуха. Добре пам'ятав і те, як ясновельможний князь Меншиков - неук, вискочка і корупціонер прямо говорив йому про бажаність скасування гетьманства і козацької старшини. 

І гетьман зважився. 

Мазепа розірвав договірні угоди з Москвою, які вона вже давно не виконувала. Восени 1708 року він з загоном козаків об'єднався зі шведами. Так Мазепа став союзником Карла XII.

Гетьман керувався не своїми міркуваннями, а політичними інтересами Української держави. Він думав про Україну та українців, а не про власні інтереси. “Ситний пайок” йому забезпечила б і Російська імперія, якби він їй служив надалі.

Сподвижник Мазепи - Пилип Орлик, свідчив:

“Московський уряд ... відплатити нам злом за добро, замість ласки й справедливості за нашу вірну службу, за військові витрати, що призвели до повної руїни, за незліченні геройські справи й криваві військові подвиги - задумали козаків переробити в регулярне військо, міста взяти під свою владу, права і свободи наші скасувати. Військо Запорізьке на Низу Дніпра викорінити й саме ім'я його назавжди стерти.”

Шведи ж обіцяли Україні повну самостійність. Мазепа мав намір забезпечити союзників зимовими квартирами в Батурині - добре укріпленій давній гетьманській столиці, що мала значні запаси продовольства, зброї та боєприпасів.

Гарнізон Батурина під командуванням полковника Дмитра Чечеля був цілком відданий Мазепі.

Однак Петро I добре розумів значення Батурина для всієї кампанії в Україні й кинув на нього війська під командуванням Олександра Меншикова, який особливо не любив українців. Батурин цілком міг протриматися до підходу шведсько-козацької армії, якби не зрада сотника Івана Носа, який показав московитам підземний хід до міста. В результаті 2 листопада 1708 року Батурин, попри героїчний опір захисників, упав.

За наказом Меншикова російська армія почала масову різанину, не шкодуючи ні жінок, ні старих, ні малих. Загинуло до 15 тисяч осіб, місто було перетворене на згарище для залякування всієї України.

Налякані Батурином, вивішеними відрубаними головами мазепинців городяни практично не мали вибору і, щоб з ними не сталося подібного, за ініціативою знизу, направляли чолобитні царю. Жителі Прилук, Лубен, Лохвиці, Новгорода-Сіверського, Варви, Срібного, Ічні, Миргорода присягалися у вірності російському монарху. 

Диригент цієї вірнопідданською кампанії (а їм, безперечно, був Петро І) отримав їх 5 листопада, під час виборів нового гетьмана. Вони повинні були переконати скликану в Глухів старшину у марності наміру Мазепи та розсіяти сумніви тих, хто вагався.

Знищення Батурина зумовило весь подальший хід кампанії. Мало того, що шведи втратили зимових квартир в руках Петра виявилися великі запаси боєприпасів і продовольства, а також 40 гармат, які разом з іншими 33 російськими знаряддями палили потім під Полтавою. Їм відповідали 4 шведські гармати

Взимку 1708-1709 рр. російська армія палила в Україні усі населені пункти на шляху шведської армії - Петро, ​​виявляється, передбачив сумнозвісний сталінський наказ № 0428.

6 липня 1709 р. шведська армія зазнала нищівної поразки під Полтавою. Карл XII й Мазепа відступили, разом з ними 50 старшин, 500 реєстрових козаків і 4 тис. запорізьких козаків. Мазепа втік до міста Бендери, де незабаром помер

Щоб послабити опір українців, російський уряд розпалював ворожнечу між гетьманом і старшиною, старшиною та селянством. Схожі процеси ми спостерігаємо й зараз – інтервенції та розбрат, що приходять ззовні до нашого суспільства.